В Ізмаїлі вшанували пам'ять дітей, які загинули внаслідок збройної агресії рф в Україні

За офіційними даними, від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну 707 українських дітей загинули та понад 2 500 зазнали поранень. Сьогодні Ізмаїл долучився до вшанування пам’яті маленьких українців, чиє життя передчасно обірвалося через війну.

Сьогодні, 4 червня, Україна вшановує пам'ять дітей, життя яких забрала російська федерація, розпочавши повномасштабне вторгнення. Тільки за офіційними даними, з 2022 року загинули 707 українських дітей та понад 2 500 зазнали поранень. Але реальні цифри можуть бути значно більшими, адже через тимчасову окупацію частини територій зафіксувати всі злочини неможливо.

Ворог цинічно бʼє по житлових будинках, школах, лікарнях, дитячих майданчиках. Ця свідома тактика залякування та терору мирного населення є воєнним злочином.

Сьогодні по всій Україні люди схиляють голови перед пам’яттю кожної дитини, яку забрала війна, розділяючи біль батьків і родин, для яких ця втрата залишиться назавжди.

На ізмаїльській набережній школярі хвилиною мовчання вшанували всіх загиблих через збройну агресію росії – дорослих та дітей. Для того, щоб зберегти пам'ять про кожне маленьке серце, яке перестало битися, вони залишили на гілках дерев символічних янголів - на згадку про кожне маленьке життя, яке стало жертвою війни.

- Шановні мешканці та гості Ізмаїла, - відзначив міський голова Андрій Абрамченко у своєму зверненні. - 4 червня Україна вшановує пам’ять дітей, чиї життя забрала збройна агресія російської федерації проти нашої Держави. У цей скорботний день ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю невинних маленьких українців, які стали жертвами війни.

Дитинство має бути часом щасливих мрій, відкриттів і безтурботної радості. Проте вже понад десять років українські діти живуть під звуки сирен і вибухів, а від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну сотні дитячих сердець назавжди перестали битися. Тисячі дітей були поранені, зникли безвісти, примусово вивезені з рідної землі або залишилися без дому та батьківської опіки.

Кожна дитина, яку втратила Україна, — це не лише біль однієї родини. Це біль усього народу, рана на серці нашої Держави, яку неможливо загоїти. Ми пам’ятаємо кожне маленьке життя, кожну нездійснену мрію, кожне дитяче майбутнє, яке відібрав ворог.

Світ має знати правду про злочини проти українського народу та про тих дітей, які вже ніколи не зможуть розповісти про свої мрії…

Нехай пам’ять про загиблих дітей стане для нас не лише скорботою, а й силою боротися за майбутнє. За право кожної української дитини жити під мирним небом, навчатися, дружити, мріяти та зростати у вільній незалежній Україні.

Пам’ятаємо…

Боремося.

Переможемо!

Слава Україні!

Героям слава!