В Ізмаїлі пройшла наймасштабніша в Україні акція на підтримку родин безвісти зниклих і полонених

В Ізмаїлі 13 грудня відбулася одна з наймасштабніших в Україні мирних акцій на підтримку родин безвісти зниклих і полонених «Зниклі, але не забуті». Вкрай особливою цю акцію зробила ініціатива показати наочно, скількох своїх хлопців чекає Ізмаїл.

Ізмаїльчани зібралися на центральній площі міста 13 грудня. Акцію організувала ГО «Південноукраїнський рух ветеранів і волонтерів «Вулик», зокрема, ініціаторкою сьогоднішнього зібрання виступила донька безвісти зниклого військовослужбовця Катерина Ханікова.

- Мій батько зник 6.09.2024 року на Запорізькому напрямку в селі Работіно, - розповіла Катерина Ханікова. – Цією акцією ми хотіли донести, що наші герої тут, з нами, але їх просто не видно.

Родини безвісти зниклих і полонених, тримаючи в руках плакати, прапори України, фото своїх хлопців, вишикувалися вздовж площі Перемоги.

Проїжджаючі повз автівки, автобуси міського транспорту, навіть службові автомобілі швидкої медичної допомоги та велосипедисти сигналами клаксонів підтримували учасників акції.

Також відбувся автопробіг, до якого долучилися ізмаїльські байкери.

Серед безлічі прапорів України, які майоріли на автомобілях, у руках людей, на дитячих візочках, був присутній ще інший прапор – синьо-чорний. Це символ безвісти зниклих, голос тих, хто зараз не може говорити сам, знак того, що їх рідні не здадуться у своїх пошуках.

Сьогоднішня акція стала наймасштабнішою не тільки в Ізмаїлі, але і в Україні загалом, підкреслили організатори. Вкрай особливою цей захід зробила ініціатива показати наочно, скількох своїх хлопців чекає Ізмаїл. І це вдалося, як підкреслили перехожі, «до мурах по шкірі».

- Родини зниклих захисників збираються тут через суботу, ми періодично доєднуємося до них, щоб показати, що вони не самі. Сьогодні ми хотіли наголосити на тому, що кількість наших зниклих хлопців зросла, і їх вже більше ста. І сьогодні ми символічно виставили сто стільців для того, щоб показати, скільки це насправді, - розказала журналістам військовослужбовець та членкиня ГО «Південноукраїнський рух ветеранів і волонтерів «Вулик» Наталія Мостовенко з позивним «Біла». – Багато хто вже більше трьох років зниклі безвісти, деякі, ми вже знаємо, що вони в полоні. Тому сьогоднішня акція є підтримкою і для родин безвісти зниклих, і для військовополонених. За кожного хлопця, за кожного військовослужбовця ми маємо боротися, і маємо все зробити для того, щоб вони повернулися.

На площі Перемоги організатори символічно встановили стільці з кітелями військових.

Біля кожного кітеля – пара берців, що належать зниклому або полоненому воїну.

100 символічних образів військових – синів, братів, чоловіків, батьків, друзів – створили реалістичне зображення дійсності, в якій живуть родини безвісти зниклих і полонених.

- Ця акція – у пам'ять безвісти зниклих, бо кожен з них зараз, на цьому стільці, живий! Це не просто акція, це нагадування про те, що ви – їх очі, ви – їх серця, ви – їх душі. Дякуємо за те, що у вас є сили бути тут, - звернулася до родин захисників одна з організаторів акції Катерина Ізмайлова.

- Сьогодні ми стоїмо тут, щоб нагадати всім: вони – не зникли, вони – не забуті! Їх чекають, люблять, пам’ятають, - сказала донька зниклого воїна Катерина Ханікова. - На нашій акції це не просто стільці, кітелі і берці – це символ присутності тих, хто не повернувся додому, але живе в наших серцях, це – наш спільний голос, тихий, але дуже сильний, це – доказ того, що вони не зникли у забутті, вони – зниклі, але не забуті. Ми будемо і надалі підтримувати один одного, говорити про наших героїв, вимагати правди і пошуку, тримати простір пам’яті і надії, бо кожна родина – важлива, кожен герой – важливий, і жодна історія – не буде загублена!

Як зазначили організатори акції, вони хотіли підтримати родини, які живуть у щоденному очікуванні, нагадати суспільству, що кожен безвісти зниклий — це чиясь родина, чиясь надія, показати спільну єдність і небайдужість.

Коли за кожним стільцем стали рідні та близькі зниклого воїна, тримаючи в руках їх фотографії, присутнім та перехожим важко було стримати сльози.

Учасники акції поділилися своїми переживаннями, спогадами та надіями, кожен мав можливість у мікрофон звернутися до свого героя, сказати, як його чекають вдома.

- Саша, повертайся! І усі хлопці: повертайтеся додому, вас чекають ваші близькі!

- Я хочу, щоб мій тато повернувся додому, ми його дуже сильно чекаємо вдома!

- Батьку, я знаю, що ти бачиш, що ти мене чуєш. Я стою тут, бо ти завжди мною пишався, і ти будеш мною пишатися, не дивлячись ні на що. Я вірю, що ми тебе знайдемо!

- Тоха, ми чекаємо тебе! Тебе чекають діти, дружина, брати, мати, сестра. Ми всі чекаємо тебе! Повернись додому!

- Ми з сім’єю хочемо сподіватися, що ще раз обіймемо нашого героя і більше ніколи не відпустимо!

- Сергій, ми тебе шукаємо, і надіємося, що ти повернешся до нас живим! Хлопці, повертайтеся усі, не тільки в наші сни, а в реальність. Ви – наші герої!

- Я – дружина морського піхотинця Івана Кожухара. Він зник безвісти вже майже три роки тому. Зараз незабаром новорічні на різдвяні свята. Усі пишуть і загадують бажання до святих… Хочу загадати одне бажання на всіх – знайти та повернути додому живими!

- Радомир, ми дуже чекаємо на тебе! Твоє ім’я таке символічне – радість та мир… Ми чекаємо на тебе кожну хвилину… Ми бажаємо кожній присутній тут родині тільки хороших звісток, щоб кожна дитина, кожен син, кожен онук повернувся до своєї родині живий та здоровий. Я дуже дякую організаторам акції за цей неймовірний захід, який ви для нас сьогодні зробили!

На площі сьогодні пролунали імена всіх, кого щодня так чекають ізмаїльські родини. Бо кількість зниклих – це не просто статистика, чи цифри, це – історії та долі людей, чиї імена заслуговують на те, аби їх почули.

Спільні почуття усіх присутніх красномовно відобразив у заспіваній пісні маленький хлопчик Єгор, який так чекає на свого зниклого батька.

Присутні також мали можливість разом із військовим капеланом, отцем Володимиром, помолитися за повернення кожного захисника.

На завершення акції, запаливши димові факели - жовті, блакитні та чорні, - хвилиною мовчання вшанували всіх, хто поліг за Україну.

І всі разом заспівали гімн України. Обіцяли повернутися за два тижні – адже для рідних безвісти зниклих та полонених захисників кожен новий день – це нова надія на такий жаданий дзвінок чи звістку, а поки вони чекають та сподіваються, їм потрібна підтримка, щоб не зламатися.

Організатори заходу закликають містян доєднуватися до таких акцій, бо присутність кожного — це знак сили, пам’яті та людяності.

- Дуже прошу: коли люди бачать, що будуть такі акції, щоб вони виходили, підтримували. З будь-яким плакатом. Просто поруч постояти. Коли ми бачимо, що нас підтримують, ми розуміємо, що наші голоси звучать недаремно, і поруч з нами ті, хто розділяє наш біль, - сказала Катерина Ханікова.

- Це одна з наймасштабніших акцій взагалі в Україні з підтримки родин безвісти зниклих, - зазначила одна з організаторок Катерина Ізмайлова. – Це перша акція в Україні, яка включала виставлення ста стільців з кітелями, кожний з яких – це символ того, на кого чекають їх родини. І дуже хочеться сказати: містяни, якщо у вас немає нікого безвісти зниклого, це не означає, що ваша підтримка не потрібна! Приходьте на такі акції, підтримуйте, допомагайте тим, хто залишився в страшній зоні очікування: однієї чи іншої звістки. Вони дуже чекають нашої підтримки! А ми дуже сподіваємося, що зрештою, кожна родина дочекається свого захисника!